Вірш "БАЙДУЖІСТЬ – ЦЕ НАЙВИЩА ЗРАДА" Автор: Олександр Кобиляков

БАЙДУЖІСТЬ – ЦЕ НАЙВИЩА ЗРАДА

Байдужість, люди, це найвища зрада!

Від нас цього й чекають вороги.

Я знаю через що байдужа влада.

Але, скажіть, чому ж байдужі ми?

                                 © Олександр Кобиляков

Вірш "ІУДИ" Автор: Олександр Кобиляков

ІУДИ

Покращення іуди обіцяли,

Шлях до Європи та людське життя.

Нахабно в очі людям всім брехали,

Що з ними буде краще майбуття.

Казали, Україна – переможе,

Здолає крадіїв та ворогів,

Якщо потрібно – Захід допоможе,

І знищить окупантів та катів.

Повірила ріднесенька Країна

У ті солодкі та пусті слова.

Повстала проти зради Батьківщина,

І почалася справжня боротьба!

Війна, розруха, голод та знущання,

Народу тюрми – влада ворогам.

За що ж нам, люди, нелюдські страждання?

За те, що ми повірили катам.

Чому до влади крадіїв обрали?

До матінки байдужими були?

Чому забули тих, що помирали

За Незалежність, що ми здобули?

                                     © Олександр Кобиляков

Вірш "ДУША БОЛИТЬ ЗА УКРАЇНУ" Автор: Олександр Кобиляков

ДУША БОЛИТЬ ЗА УКРАЇНУ

Душа болить за долю України,

За втомлений, знедолений народ,

І серце плаче майже щогодини,

Бо знов на сході гине патріот.

Біда прийшла з усіх боків – єдина,

Війна та зрада злилися в одне.

Роздерта на шматки, моя Вкраїно,

Чому ж ти терпиш і не бачиш це?

Прокинься, Україно, досить спати!

Попереду в нас довга боротьба.

Ворожій силі волю не здолати!

Закінчиться безглузда ця війна.

За зраду та знущання над народом,

За геноцид, прокляті крадії,

За все відповісте ви перед Богом,

Бо українці вам – не холуї.

Благаю, рідна Ненько, об’єднайся,

Звільнися, моя мила, від катів.

Своєї долі, прошу, не цурайся,

Тоді здолаєш клятих ворогів.

                           © Олександр Кобиляков

Вірш "ОБ’ЄДНАЙСЯ, УКРАЇНО!" Автор: Олександр Кобиляков

ОБ’ЄДНАЙСЯ, УКРАЇНО!

Прокидайтесь, дорогенькі,

Повставайте, люди,

Бо без єдності Держави

Горе всім нам буде!

Хто ж майбутнє наше з вами

Буде захищати,

Та заможну Україну

Рідну будувати?

Ну, а дітям що робити

З клятими «князями»?

Як їм далі в світі жити

З цими «хазяями»?

Хто рідненьких приголубить,

Хто ж їх нагодує,

Якщо зграя мародерів

Ненькою керує?

Україно, Україно,

Подивись на себе,

Ворог землю розпинає

І сміється з тебе.

Людям – голод та жебрацтво,

А собі – багатство,

Ось до чого довело нас

Це шалене братство.

Так, як вірус, по Країні

Нечисть розповзлася,

Так від власного народу

Влада відреклася.

Всім, чим хоче, володіє,

Ходить та й радіє,  

А знедолений народ наш

Про хліб з сіллю мріє.

Об’єднайся, Україно,

Від Карпат до Дону,

Щоби бігли вороженьки

До свого кордону.

Лише в єдності єдина

Наша з вами сила!

Об’єднайся, моя мила,

Вільна Україно!

                                                  

        © Олександр Кобиляков

Програма "Радіосвітлиця" - Зоя Тищенко та Олександр Кобиляков

Вірш "ДЕПУТАТАМ" Автор: Олександр Кобиляков

ДЕПУТАТАМ

Розкажіть нам, депутати,

Як же далі жити?

Що з майбутнім України

Будемо робити?

Ми ж вас в Раду обирали,

Владу довіряли,

А ви Неньку-Україну

Рідну розіп’яли.

Все, що мали – розікрали

І народ зганьбили…

Подивіться, можновладці,

Що ви наробили…

Бідні люди в Україні

Ходять жебраками,

Ну, а ви ж, за наші гроші,

Ситими князями.

Совість є в вас чи немає?  

Честь людська чи гідність?

Що душа панів ще має?

Невже тільки підлість?

Оберніться, схаменіться!

Прірва під ногами,

У яку летить Країна

З горе-хазяями!..

Не пробачить вам народ мій

Батьківщини зраду.

Проклинають українці

Вашу кляту владу.

В пеклі будете горіти

За такі знущання,

За байдужість до Країни

І людські страждання!

              © Олександр Кобиляков

Радіо "Новий двір" м. Червоноград 11.10.16 р.

Вірш "ТАК НЕ МОЖНА ЖИТИ" Автор: Олександр Кобиляков

ТАК НЕ МОЖНА ЖИТИ

Україно, моя мила,

Подивись на себе,

Нищать нашу Незалежність

На очах у тебе…

Землю рідну роздирають,

Люд за дурнів мають,

Патріотів та Героїв

На війні вбивають…

Олігархів та бандитів

Захищає Рада,

Ось така в нашій Країні

«Незалежна» влада…

Поглянь, люба Україно,

Що ми наробили,

Ми ж байдужістю людською

Матінку зганьбили…

Все ніяк собі, рідненькі,

Не дамо ми раду,

Хто в Європу, хто в Росію,

Хто в нечисту владу.

Невже добре, дорогенькі,

Там, де нас немає,

Може, краще цінувати

Те, що Ненька має?

Україна – незалежна…

А скажіть, від кого?

Від бандитів, олігархів,

Чи життя людського?

Досить, любі, вже казати:

«Моя хата скраю»,

Хто так каже, той ні хати,

Ні життя немає…

Українці, так не можна

Далі в світі жити,

Та на рідній Батьківщині

В холуях ходити!

Захищайте Незалежність,

Бо це Божа воля,

І тоді ще посміхнеться

Вам найкраща доля!

           © Олександр Кобиляков

Вірш "ПРОКИДАЙТЕСЯ, РІДНЕНЬКІ" Автор: Олександр Кобиляков

ПРОКИДАЙТЕСЯ, РІДНЕНЬКІ

Горе, мила моя Ненько,

Ходить по Країні…

Душу нищить незалежну

У моїй родині.

Продає за гроші матір

«українська» влада…

Роздирає Батьківщину,

Проросійська «вата».

За нащадків помолився,

В холуї подався…

За кордоном краще жити,

Бідний зарікався…

Що ж ми дітям, дорогенькі,

Будемо казати?

Про незламну Україну

Пісеньки співати?

Прокидайтеся, рідненькі,

Ворог біля хати!

Не давайте московитам

Клятим панувати!

Не мовчіть, не спіть, боріться,

Землю захищайте,

І собі найкращу владу

Швидше обирайте!

                  © Олександр Кобиляков

Стих "НЕ БРАТ ТЫ МНЕ" на кордоні з Росією - канал 112 Автор: Александр Кобыляков

НЕ БРАТ ТЫ МНЕ

Скажи мне, русский, ну какой же ты мне брат?

Когда приходишь ты в мой дом с войною,

Когда стреляешь ты в моих ребят!

Под видом миротворца и героя!

                                                                    

Ты террористом объявил страну,

А свой террор, увы - не замечаешь,

Во многих странах развязал войну -

Под видом, что ты русских защищаешь.

Чечня, Абхазия и Дагестан,

Уже и в Украине плачут вдовы!

В моей стране идет теперь война,

И по приказу убивать вы нас готовы.

С фашизмом ты боролся - сам им стал!

Скажи, за что сегодня люди погибают?

Зачем на Украину ты напал?

Как подлый трус, войны не объявляя!

Одумайся, прошу - остановись,

Твои войска народ мой убивают.

Скажу тебе я: враг ты, а не брат,

Ведь братья так, как ты, не поступают!

                                                 

                                  © Александр Кобыляков

Вірш "СПЛЯТЬ УКРАЇНЦІ" Автор: Олександр Кобиляков

СПЛЯТЬ УКРАЇНЦІ

Стає нам важче жити з кожним днем,

Сплять українці, ходять холуями.

І небо плаче проливним дощем

За мужніми загиблими синами.

Байдужість стала нормою життя,

В зруйнованій бандитами Країні...

Яке ж тут може бути майбуття,

Коли біда панує в Україні…?

Хтось у окопах гине на війні,

За рідну, Незалежну Батьківщину.

Хтось заробляє кошти на біді,

Та обкрадає нашу Україну.

Комусь Росія – це найліпший брат,

І байдуже, що він людей вбиває...

Для мене ж ворог і кремлівський кат,

Який любиму Неньку розпинає.

Скажи мені, а що ти обереш:

Довічне рабство чи щасливу долю?

Невже не в Україні ти живеш,

Чому мовчиш, не захищаєш волю?

                            © Олександр Кобиляков

Вірш "ЯК БУДЕМО ЖИТИ?" Автор: Олександр Кобиляков

ЯК БУДЕМО ЖИТИ?

Ну що, українці, як будемо жити…?

З ганьбою у рабстві на рідній землі?

Пробачте – не можу ніяк зрозуміти,

Як можна терпіти знущання такі…?

Байдужими бути до долі Держави,

До рідної Неньки, що в стані війни.

Майбутнє нащадків вам вже не цікаве?

Чи, може, забули, що ми здобули…?

Чи звикли до того, що «хата є скраю»,

І жити нам добре, влаштовує все…?

Чому гинуть люди у рідному краю?

Солдатів вбивають, а ви мовчите!

По тюрмах – вчорашні Герої Майдану,

В котлах патріоти, у владі ж кати.

Невже ми з тобою за те воювали,

Щоб зрадники бісові краще жили?

Оговтайтесь, доки ще є не запізно,

Рятуйте Країну, вона в нас одна!

Єдина, соборна і вільна Країна,

Невже не потрібна вам зовсім вона…?

                            © Олександр Кобиляков

Вірш "НЕ ПРОБАЧИМО" Автор: Олександр Кобиляков

НЕ ПРОБАЧИМО

Поки щирі українці

Землю захищають,

Кляті зрадники Майдану

Неньку розпинають.

Обкрадають та й радіють –

Грошей більше стало,

У крові по лікті руки,

А їм все замало…

Жебраками нас зробили,

Плаче рідна мати:

«Як же далі, синку, жити,

Діток годувати?»

Що ж ми, любі українці,

З вами наробили?

Нечисть привели до влади,

Кров’ю напоїли…

«Де ж та Слава Україні?» –

Каже рідний тато,

Коли від життя такого

Плаче кожна хата…

Так не можна далі жити,

Треба щось міняти,

Бо збіднілим українцям

Нічим панувати.

Вже не віримо нікому!

Що зробила Рада?

Це не влада, дорогенькі,

А тотальна зрада!

Геноцид свого народу

Крадії зробили,

Кров’ю нашою, людською,

Землю окропили.

Не мовчи, моя Вкраїно,

Повставайте, люди!

Гірше, ніж живемо зараз,

Мабуть, вже не буде...

Не потрібно пробачати

Зрадникам знущання,

Захищайте Україну

Рідну від страждання!

                                                  

           © Олександр Кобиляков

Вірш "МИ НЕ МАЄМО ПРАВА НА ЗРАДУ" Автор: Олександр Кобиляков

МИ НЕ МАЄМО ПРАВА НА ЗРАДУ

Ми не маємо права на зраду,

Не забути нам те, що було...,

Здобували собі кращу владу,

А обрали зміїне кубло…

На Майдані за честь воювали,

Спілкувались зі смертю на «ти»,

Землю рідну свою захищали

Від проклятої людом чуми.

За Святу, Незалежну Країну,

В бій нерівний Герої пішли,

Щоб не гнули сини наші спину,

Перед «братом», що прагне війни.

Нам ніколи не стати братами,

Бо для мене - це є окупант.

Хоче клятий імперської слави,

Сатани та розрухи гарант.

Досить вже, натерпілися зради,

Не пробачимо те, що було!

Оберемо найкращих до влади,

Батьківщину в полон не дамо!

                        © Олександр Кобиляков

Вірш "БОРОТИСЯ ТРЕБА" Автор: Олександр Кобиляков

БОРОТИСЯ ТРЕБА

Байдужість вбиває в тобі українця,

Майбутнє нащадків та гідне життя.

Катам України це тільки й потрібно,

Щоб втратив надію на власне буття.

Майдан…, та ви що? Жити стало ще гірше!

Війна…? Та далеко ж від мене вона.

Оговтайтесь, люди, прокинься, Вкраїно!

Невже не потрібна нам наша земля?

Я знаю, як важко боротись з ордою,

Але українці – незламний народ!

Ми - Нація честі, бо вільні душею,

Не спи, дорогий, любий мій патріот.

Борись за квітучу, Святу Батьківщину

Та земленьку ту, що дарує вона,

За рідненьку мову свою солов’їну

І те, що Країна твоя здобула.

Де є в нас надія, там буде і воля,

Де є патріот – нескоримий наш дух.

Боротися треба – така наша доля –

Якщо хочеш жити ти далі без мук!

                                © Олександр Кобиляков