Вірш "БОРОТИСЯ ТРЕБА" на 4-му Міжнародному фестивалі військової авторської патріотичної пісні

10 листопада 2018 р. у Палаці ветеранів м. Києва відбувся 4-й Міжнародний фестиваль авторської військової патріотичної пісні. Щиро дякую організаторам, ведучим та всім учасникам!

Вірш "НЕВЖЕ ТАКУ БАЖАЛИ МИ ЄВРОПУ?" Автор: Олександр Кобиляков

НЕВЖЕ ТАКУ БАЖАЛИ МИ ЄВРОПУ?

Невже таку бажали ми Європу –

Де нищать наші цінності людські?

Де люди вірять бісу, а не Богу, –

Вподобавши тяжкі содом-гріхи…

Де правлять нами – корупціонери,

Де п’ятий рік – не визнана війна.

Де в злиднях ходять ті пенсіонери,

Що працювали все своє життя.

Не бачиш, чи не чуєш, Україно,

Як від свавілля стогне вже земля?

Невже дарма, рідненька Батьківщино,

За тебе гинуть воїни щодня?

Чому мовчиш, знедолений народе,

Де твоя́ гідність – хто її приспав?

Де віра в краще – прагнення свободи?

Чому ти проти зради не повстав?

Прокиньтеся! Благаю, люди добрі!

Що дітям ви дасте – яке життя?

Живемо ми – але не в тій Європі,

Де гідне та щасливе майбуття.

                                                               © Олександр Кобиляков

Вірш "ЄДНАЙМОСЯ!" Автор: Олександр Кобиляков

ЄДНАЙМОСЯ!

Вірші – рядками ляжуть на папір,
Вони розтоплять зачерствілі душі.
Я відчуваю ваш нестерпний біль,
І прошу, щоб не були ви байдужі!

Байдужість – робить з нації – рабів,
Руйнує нашу людяність та волю.
Це рай для окупантів та катів,
Що нищать українців та їх долю.

Є Ненька, і вона у нас одна,
Єдина в світі всім нам рідна мати.
Чому ж тоді байдужа нам вона,
Чи ми не здатні волю відстояти?

Чому на Богом даній нам землі
Керують чужоземці, олігархи,
А українці йдуть у холуї
На чужині нове життя шукати?

Терплячий та знедолений народ,
Прокинься, подивися – всі сміються…!
Щодня на сході гине патріот,
Ти все чекаєш – хмари розійдуться…

Скажи, де ще знайти такі слова,
Як пробудити зачерствілу душу?
В країні п'ятий рік іде війна,
Тим, хто забув – то нагадати мушу!

Єднайтеся, благаю – не мовчіть,
Бо в єдності є наша з вами сила!
Катів та окупантів проженіть,
Щоб панувала ненька-Україна!

                                         © Олександр Кобиляков

Вірш "УКРАЇНА - ПЕРЕМОЖЕ" на акції проекту "Серце горлиці" під назвою "Рокам ніколи пам'яті не стерти", яка відбулася 08.05.18 р. на Співочому полі у місті Києві.

8 травня 2018 р. на Співочому полі у м. Києві відбулася акція проекту "Серце горлиці" під назвою "Рокам ніколи пам'яті не стерти". Щиро дякую організаторам, ведучим та всім учасникам!

Вірш "ДОЛЯ" Автор: Олександр Кобиляков

ДОЛЯ

Посивіла Україна

Від журби та болю...

Проклинає люба Ненька

Власну свою долю…

Почерствіли рідні діти –

Серцем і душею.

Розпинають Батьківщину –

Та майбутнє з нею.

Продали за гроші юди

Землю та Державу.

Не чекайте, люди добрі,

Ні волю, ні славу.

Не чекайте – повставайте,

І порвіть кайдани,

Бо панують вже над вами

Олігархів клани!

Українці, дорогенькі,

Ви ж нащадки Спаса!

Тож виконуйте, рідненькі,

«Заповіт» Тараса!

Не раби ж ви – Божі діти

Козацького роду!

А немає – і не буде

Роду переводу!

І тоді – відступить ворог,

Земленька зрадіє,

Бо лише про це – роками –

Україна мріє.

Мріє Ненька, щоби діти

Матір поважали,

І щоб люди – патріота

Гетьманом обрали!

                                                    © Олександр Кобиляков

Вірш "ДОЖИЛИСЯ МИ, ТАРАСЕ" Автор: Олександр Кобиляков

ДОЖИЛИСЯ МИ, ТАРАСЕ

Дожилися ми, Тарасе,

Мабуть, вже до краю...

Гірше ворога – байдужість

Неньку розпинає…

Нищать юди землю рідну,

Мову та культуру,

А народ – мовчить, чекає

Та гадає думу…

Що ж то коїться у світі,

Рідний мій Кобзарю?

Як же Неньці подолати

Цю ворожу зграю?

Як дивитись в очі дітям,

Що розповідати..?

Що нездатні українці

Волю відстояти?

Про яку ж тоді-то славу

Мова та ведеться?

Якщо рідна Батьківщина

На частини рветься?

Незалежність  Україна

Кров’ю здобувала!

Щоб над нами, українці,

Нечисть панувала?

Прокидайтеся, рідненькі,

Так не можна жити!

І байдужістю людською

Матінку ганьбити!

Повставайте, люди добрі,

Здобувайте волю!

Та виборюйте найкращу

Для Країни долю!

                           © Олександр Кобиляков