ЗАЖУРИЛАСЯ КРАЇНА
Зажурилася Країна,
Небо вже над нами,
Плаче, наче та дівчина,
Гіркими сльозами.
Що ж ми, люди дорогенькі,
Нищимо Країну?
Панували, будували,
А знайшли руїну.
У вогні Донбас палає…,
Крим – і той забрали!
Україну нашу рідну
Всю окупували.
Скільки ж можна дозволяти
Неньку розпинати,
Ми що, – в тирі, українці,
Щоби не стріляти?
Де ж та гідність, дорогенькі,
Де козацька воля?
Так ніколи не всміхнеться
Нам щаслива доля.
Обирали та обрали…,
Брехунів до влади,
Ще не бачили ніколи
Ми такої зради.
На війну не йдуть та діток
Своїх не пускають,
Нехай щирі українці
Краще загибають.
Були б в «пеклі» їхні діти,
Вже б війна скінчилась,
І Країна наша рідна,
Може б, не журилась.
Так не можна далі жити,
Треба щось міняти,
Бо ще трохи - і вже нічим
Буде панувати.
Любі мої українці,
Прокидайтесь швидко,
Адже з цими «хазяями»,
Жити дуже гірко.
© Олександр Кобиляков
Немає коментарів:
Дописати коментар